Голова районної ради Іван Гурмак спільно з членом Національної спілки краєзавців України Ігорем Андруняком привітали видатного лікаря, члена ОУН, надвірнянця Дмитра Грицака з 95-літтям. За сумлінну працю в медичній галузі, участь у національно-визвольних змаганнях Іван Гурмак відзначив Дмитра Васильовича найвищою нагородою району «За заслуги перед Надвірнянщиною».
У свої 95 років Дмитро Грицак активно пропагує здоровий спосіб життя, у свій поважний вік він їздить містом на велосипеді чим приємно дивує молодь. Дмитро Васильович поділився спогадами про власне життя, про роки навчання, національно-визвольну боротьбу та лікарську діяльність. Людина з феноменальною пам’яттю, цікавими життєвими історіями та високим національним духом.
Голова районної ради Іван Гурмак розповів історію про те як, Дмитро Васильович надав йому першу медичну допомогу при порізі ноги прямо у себе вдома. Очільник депутатського корпусу відзначив відданість лікаря клятві Гіппократа та фаховість у медицині.
«Я радий, що особисто знайомий з такою людиною як Ви. Вітаю з ювілеєм і бажаю в міцному здоров’ї та бадьорості духу дожити до ста літ» – наголосив Іван Гурмак.
Дмитро Грицак подякував за відвідини за поціновування його внеску у життя Надвірнянщини.
Про життєвий шлях Дмитра Грицака у статті члена Національної спілки краєзавців України Ігоря Андруняка.
Дмитро Васильович Грицак народився 19 вересня 1925 року в селі Старуня Богородчанського району в сім’ї селян, член товариства «Просвіта», член ОУН, псевдо «Бездомний» , ветеран медичної галузі Надвірнянщини, відмінник охорони здоров’я.
Після закінчення навчання у Старунській школі за ініціативи своєї першої вчительки Розалії Коритко і місцевого пароха поступив у 1938-му до Станіславівської гімназії з українською мовою навчання, яку знали як кузню патріотів, де виховували прогресивну молодь ,яка у майбутньому ставала елітою нації. У той час у гімназії викладали 6 професорів, учасники визвольних змагань українського народу 1914-1922 років. Гімназію називали «гніздом» націоналізму і самостійництва. Під час навчання брав участь у гімназійному хорі під орудою добровольця українських січових стрільців Ярослава Барнича. Після «золотого» вересня 1939 року радянська влада закрила гімназію. Тоді Дмитро продовжив навчання у Солотвинській школі, отримавши тут восьмирічну освіту.
Після прийняття рішення організувати для низки членів ОУН військовий вишкіл Провід ОУН почав його практичну реалізацію. До речі, для ефективного навчання необхідно було мати і відповідну фахову літературу. Знову ж таки, цю проблему розв’язували за рахунок захоплених чи здобутих вишкільних видань у ворожих регулярних армій, що давало змогу використовувати її не лише для підготовки, але й знайомитися з тактикою супротивника, готувати контрзаходи. У 1942-му керівник Українського Допомогового Комітету із Солотвина О. Косович направив Дмитра у молодіжний табір (комендант – пан Лукіянович) у місто Криниця Східної Польщі, де він пройшов великий напіввійськовий ідеологічний вишкіл патріотичного спрямування. На випуску був присутній Альфред Бізанц— український військовий діяч, підполковник Української Галицької Армії та полковник Армії Української Народної Республіки, очільник Військової Управи «Галичина», яка здійснила організаційні заходи з формування дивізії «Галичина». Після закінчення цих курсів за допомогою учителя-історика п. Феданка Д.Грицак став вчителем початкових класів у с. Богрівка у Богородчащині. Його призначили «мужем довір`я». Допомагав людям продуктами, бо тоді багато з них голодували. У 1943-му закінчив учительські курси у Коломиї.
В ОУН отримав псевдо «Бездомний». У червні-липні 1945-го патріот пройшов у Чорному лісі пропагандистські курси ОУН-УПА під особистим керівництвом крайового референта пропаганди УПА «Чорногори» Дмитра Федика з Делятина, який загинув у бою у липні 1947-го. Із 1946-го по 1949-й Дмитро навчався в Івано-Франківській фельдшерсько-акушерській школі, яку закінчив із відзнакою. Наприкінці жовтня 1948-го «з допомогою» однокурсників-стукачів вночі його заарештували енкаведисти. Звинуватили у тому, що був перекладачем у німецькій прикордонній службі у с. Пороги. Протягом місяця мучився у підвалах тюрми. Наклеп не підтвердився.
Із 1949-го по 1957-й, працюючи завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту в с. Назавизів, допомагав підпільникам медикаментами через повстанську станицю у с.Гвізд. Роботу ФАПу у 1957 році перевіряв заступник начальника облздороввідділу п. Жидовленко, який і порекомендував патріотові поступити в Івано-Франківський медичний інститут. У 1963-му, закінчивши навчання у вузі, за скеруванням прибув у Надвірнянську лікарню. Працював інфекціоністом, із 1973-го по 1986-й – заступником головного лікаря з лікувальної роботи, а уже у пенсійному віці завідував відділом переливання крові. Шістнадцять років очолював районний комітет профспілки медпрацівників, єдиний серед таких керівників у Прикарпатті – не член КПРС. У 1968-му нагороджений значком «Відмінник охорони здоров`я».
У своїй лікарській діяльності оформляв історії хворіб тільки українською мовою, а також на курсах підвищення кваліфікації у Києві, Харкові, Одесі писав і розмовляв тільки українською мовою. У 1970-му разом із чотирма десятками лікарів-інфекціоністів працював в Одесі під час епідемії холери. Перебуваючи там, єдиний вів історії хворіб українською мовою. За проукраїнську позицію його не нагородили за перемогу у боротьбі з особливо небезпечною інфекцією.
Із 1990-х років бере активну участь у створенні осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка у Надвірнянській центральній районній лікарні, а також у різних національно-державницьких заходах – вічах на Пнівському замку (24 вересня 1989-го), у Чернівцях, Хусті, Івано-Франківську, ланцюгу єднання Київ-Львів. Разом із дружиною Мартою виховали сина і дочку. На жаль, дружина і син уже у небесних світах. Дочка – пенсіонер. Любов до України передає трьом онукам і шістьом правнукам. Не розлучається з улюбленими газетами «Галичина», «Народна Воля», «Літературна Україна». Лікар-патріот веде здоровий спосіб життя , пропагує його серед молоді, їздить на велосипеді. Зміцнює своє здоров`я легкою фізичною роботою, щоденно робить ранкову гімнастику, дотримується дозованого вітамінного харчування. У раціоні лікаря переважають молочні продукти, мед, .грецькі горіхи і часник. Любить читати історичні книжки. Не розлучається із шахами, свого часу займався у шаховому гуртку в лікарні. Його девіз «Рух –це здоров’я».
Last modified: 21.09.2020
